💁 Давайте проведемо вільний час з користю!!! 😀😀😀
Тема. Відданість своїм мріям, наполегливе прагнення до мети у вірші Лесі Українки “Мріє, не зрадь”, "Стояла я слухала весну...", "Уста говорять: "Він навіки згинув!.."
Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Всю красу цієї поезії можна пізнати лише при детальному її аналізі. Які художні засоби використала авторка? Яка провідна думка? Який тип римування? Кожна із цих деталей свідчить про неабияку майстерність письменниці. Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні. Запрошуємо до вивчення.
Стояла я і слухала весну.
Весна мені багато говорила.
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.
Ці рядки свідчать про те, що лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом.
Жанр: пейзажна лірика
Ідея: віра в перемогу світла над темрявою, життя – над смертю.
Тема: любов до навколишнього світу.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб
Римування: суміжне
Рима: чоловіча
Художні засоби
- уособлення
- метафора
- синтаксичні засоби
- інверсія.
Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні.
Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i “слухала весну”, яка ïй “багато говорила”, спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï.
Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння ліричної героїні “слухати весну” дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт.
Аналіз поезії Лесі Українки “Уста говорять: “Він навіки згинув!”
Поезія Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» – справжня перлина інтимної лірики. Скільки чуттєвості, скільки страждання в ній! Леся Українка написала її вже після смерті свого коханого Сергія Мержинського. Саме тому можемо припускати, що авторка є прототипом ліричної героїні. Аналіз поезії допоможе краще засвоїти особливості інтимної лірики Лесі Українки.
Лірична героїня серцем вірить у те, що коханий, хоч і загинув фізично, та не покинув її, його образ, його душа супроводжують її всюди: і в піснях, якими вона намагається зарадити горю, і в дружній розмові, і у мріях, і навіть уві сні. “
Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Провідна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».Жанр: інтимна лірика.
Художні засоби
- епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя
- метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії
- порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча
- риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
- оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!»
- епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
- символи: квіти – уособлення кохання
-
Аналіз поезії “Хвиля” Лесі Українки
Леся Українка написала чудовий вірш “Хвиля”, де змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, кала мутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер.
Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя.
Тема: опис морського пейзажу, роздуми над майбутньою долею. Приводом до написання цього твору стала поїздка до Євпаторії, де Леся Українка перебувала на лікуванні.
Жанр: вірш належить до пейзажної лірики, зокрема, мариністичної. Ліричним героєм виступає хвиля, котра уособолює у собі мінливість, непостійність. Головним є образ моря, в котрому постійно відбуваються зміни, щось приходить – щось відходить, баланс і гармонія.Художні засоби
- епітети (хвиля смутна)
- порівняння (може, буде там покірно,мов рабиня, тихо, вірно)
- метафори (хвиля йде).
Головну ідею вірша “Хвиля” Леся Українка відтворено в останній строфі:
Чи полине межи сестри,
межи милі, вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться,
потім зрине і гучна, і бучна,
переможно валом сплесне і воскресне?
У творі переважають почуття сумніву, але незаперечної надії у світле майбутнє, вся поезія Лесі Українки пронизана вірою і сподіваннями.
Вірш написаний хореєм.
Домашнє завдання. Зробити аналіз вірша " Мріє, не зрадь".
Тема. Драма-феєрія "Лісова пісня".Фольклорно-міфологічна основа сюжету
Особливості драми (як ліричного ряду)
1. зображення людини через її вчинки, поведінку, висловлювання;
2. відтворення події, як живого процесу, що протікає в даний момент;
3. наявність ремарок;
4. поділ тексту на дії, картини, яви (останні часом відсутні);
5. призначення твору для вистави на сцені:
«Драма живе лише на сцені: без неї вона як душа без тіла» (М.Гоголь)
Особливості драми, як жанру
1. драматичний конфлікт;
2. художнє відтворення подій повсякденного громадського й побутового життя (переважно сучасного письменникові);
3. зображення людського горя і страждань без трагедійного загострення;
4. викриття і засудження негативних суспільних та побутових явищ і недоліків у характеристиці персонажів, без комедійного загострення;
5. закінчення твору благополучне або нещасливе для головного героя;
6. діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;
7. прозова форма.
Особливості драми-феєрії:
- фантастично-казковий сюжет;
- дійові особи: міфічні або фантастичні істоти;
- відбуваються надзвичайні історії; театральний ефект з безліччю театральних трюків.
«Лісова пісня» (1911 р.) — є завершенням власне жанрової трилогії «Кассандра» — «Камінний господар» — «Лісова пісня». Тобто це міфологізована трагедія. Трагедія порожньої душі, яка зреклася творчих засад життя. Це трагедія розплати за зречення та знайдення справжньої людської сутності ціною смерті. У ширшому аспекті — це трагедія поколінь епохи світових катаклізмів і катастроф. Висловити це можна було тільки в формі сучасного міфу, екзистенціального й синкретичного. Синкретизм «Лісової пісні» є її найважливішою структурною особливістю. В ній поєднується поезія, живопис та музика. Музична гармонія в п'єсі лежить в основі головної симетрії дії (повернення музики в смерті).
Філософська концепція останнього шедевру Лесі Українки — «Лісової пісні» (1912) — не вичерпується ні протиставленням людини та природи, людини суспільної та людини природної, ні уславленням безсмертної любові, ні проблемою взаємозв'язків мистецтва та життя. Увесь цей комплекс ідей перебуває на поверхні міфологізованого сюжету про сенс та зміст людської екзистенції. А людина в п'єсі — Лукаш. Його постать немов би закривається поетичнішим та трагічнішим образом Мавки. Але складний філософський час цього міфу, де поєднується час буття та пори року, — це ж4 час життя Лукаша. Перед нами — всуціль «життя людини»: від пробудження свідомого почуття до смерті під білим снігом. Ця коловерть — важкий шлях пізнання істини через зраду самого себе, через усвідомлення свого місця в світі. «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись»,— каже Мавка Лукашеві.
Тема та ідея
Тема – зображено духовне багатство, великі творчі можливості народу, показано перемогу добра і краси над злом.
Ідея – змагання за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу та вірність проти буденщини і тупості, міщанської обмеженості.
Основні питання:
- добро і зло;
- вірність і зрада;
- поетичне покликання і приватновласницькі інстинкти.
Сюжет і композиція
1. Пролог – заспів – вводить у казковий світ – пролог майбутніх конфліктів
2. І дія – «весняна» – дія зародження, розвитку і розквіту кохання: Мавка+Лукаш.
3. ІІ дія – «пізнього літа» – зав'язка конфлікту і перипетії їхнього кохання: в'яне поезія в душі Лукаша і його любов до Мавка. Любовний трикутник Килина – Лукаш – Мавка тимчасово перемагають сили буденщини.
4. ІІІ дія – «пізньої осені» – найглибша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Мавку заклинає у вербу Килина, але кохання перемагає смерть, а чистий вогонь палить усе дрібне, брудне, нікчемне. Це вогонь очищення, він очищає людину, звільнює її від пут буденщини, дрібновласницької облуди.
Розв'язка оптимістична: прекрасне не вмирає, воно переможе.
Драма закінчується ремаркою – епілогом: спалах весняної краси, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію.
Композиція твору ґрунтується на чіткому співпаданні відповідних подій та пір року
Весна –початок кохання Мавки та Лукаша.
Літо – розквіт кохання Мавки та Лукаша.
Осінь – зрада Лукаша, одруження з Килиною; розпач Мавки.
Зима – Лукаш з вовкулаки стає людиною, жалкує за втраченим. Мавка гине, залишається тільки її безсмертна душа. Лукаш замерзає.
Проблеми твору «Лісова пісня»
- пошуку ідеалу людини
- духовності людини
- пошуку гармонії в житті
- кохання і зради
- сімейного життя
- високого пориву душі й буденності
- матеріального і духовного в житті
- життєвого вибору
- роздвоєння душі
- добра і зла
- внутрішньої свободи людини
- гармонії людини і природи
Тема.МАТИ ЛУКАША І КИЛИНА - АНТИПОДИ ГОЛОВНОЇ ГЕРОЇНІ МАВКИ.
Антипод — 1. тільки мн. Жителі двох діаметрально протилежних пунктів земної кулі. 2. Перен. Про людину, що своїми поглядами, рисами характеру або ж соціальним становищем цілком протилежна іншій людині.
Мати Лукаша: сестра дядька Лева, вдова, бажає щастя синові; стара, спрацьована, корислива; прагне кращого життя синові; думка про власність як про єдине щастя; вороже ставлення до Мавки; прихильна до сильної, міцної Килини; природа — засіб споживання, задоволення своїх потреб; перебуває в дисгармонії з природою, нищить красу навколо себе; не розуміє прагнень сина.
Килина: сільська молодиця, вдова; енергійна, завзята; хоче влаштувати своє життя і життя своїх дітей; лицемірна, улеслива зі свекрухою, згодом зла і підступна; заклинає Мавку із заздрості та ревнощів; прагматична, корислива.
Нещирість і лицемірство обох жінок тонко відображає їх мова. При першій зустрічі улесливо люб’язні. «Рибонько», «любонько», «Килинко» — так звертається мати до майбутньої невістки. І до Мавки: «Нездаренько», «нехтолище», «ледащо», Килина теж підсолоджує свою мову словами: «тітусю», «дядинусю». Та в кінці твору їх люб’язність зникає, і ми бачимо зовсім іншу картину:
Мати. Ой синоньку! О, що ж я набілилась з отею відьмою!
Лукаш. І та вже відьма? — Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли!
Мати. Якби ж я знала, що вона така нехлюя, некукібниця!
Килина. Ой горе!
Хто б говорив! Уже таких відьом, таких нехлюй, як ти, світ не видав!
Ну вже ні і матінко, Лукашу в тебе залізо — й те перегризе!
Отже, матір Лукаша й Килину можна й справді вважати антиподами Мавки.
Найдраматичнішим образом твору є образ Лукаша. Його драматизм, у першу чергу,— у непорозумінні самого себе, у його роздвоєності. Він зрадив не лише Мавку, а й самого себе, зруйнував власне щастя. Саме тому в образі Лукаша найбільше конкретно розкрито симбіоз високої духовності і буденного прагматизму.
Лукаш має неабиякі здібності митця, хист талановитого музики, «співочу душу». Але, за словами Мавки, він «не може своїм життям до себе дорівнятись». В умовах тогочасної дійсності, де процвітає гонитва за наживою, байдужість до ближнього, грошові стосунки, сільський хлопець не спроможний вирватися з кола дрібновласницьких інтересів. Його засмоктують буденні, дріб’язкові справи.
Мавка |
Спільне |
Лукаш |
|
Поводить себе природно |
Мають почуття прекрасного |
Визнає умовності: вважає, що дівчині не слід себе вихваляти |
|
Мріє про кохання, яке було б єдиним на все життя |
Закохані в музику й природу |
Змиряється з думкою, що житиме так, як вирішать його рідні |
Проблемне питання. Як через образ Мавки письменниця розкрила мрію про ідеальну людину, утвердила думку, що людина — творець краси.
Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Вона втілює ідеали: гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».
Мавку від довгого зимового сну розбудила мелодія Лукашевої сопілки — незвичайний спів весни, як думалось їй спочатку. Дізнавшись від дідуся Лісовика, що «то хлопець на сопілці грає», вона захотіла його побачити. Застереження досвідченого Лісовика.
… Минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля,— там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля! —
здається Мавці дивним.
Для неї воля, природа, життя — нероздільні.
Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?
Се так колись і вітер пропаде! —
дивується вона.
«Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення», зацікавлено розглядаючи Мавку й одночасно граючи на сопілці українські веснянки, зачаровує лісову красуню — і в її серці зароджується незгасне кохання до юнака.
Прекрасними й дивними здаються Мавці люди порівняно з лісовими істотами: лише люди «так ніжно… кохаються», уміють творити щось «вічне і величне», лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу. Тепер усе попереднє життя їй згадується крізь серпанок смутку, а майбутнє мріється лише з людьми, лише з коханим, з яким у неї багато спільного. Адже й Лукаша вразила особлива краса лісової чарівниці, дивний вираз очей, її незвичайна, багата, поетична мова.
Оцей особливий стан Мавки, зацікавленої людьми, закоханої в людину, особливо виразно розкривається в її монологах, що починаються словами «Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?», «Коли б ти, нічко, швидше минала!» і в діалогах із Лукашем.
У другій дії бачимо лісову вродливицю серед людей. Тут вона символізує людину, що не зазнала впливу суспільства, у неї душа не «така саміська», як у людей, вихованих суспільством. Навіть мудрий дядько Лев не знає такого слова, яке б розкрило їй таємниці суспільної людини, допомогло збагнути людські клопоти.
На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота — не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб до існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більше дають набілу»; нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно користується, відкриває перед «нею всі свої скарби; на подвір’я, яке «умаїла квітками попідвіконню — любо подивитись!»
Живучи в Лукашевій сім’ї, Мавка спіткалася із грубістю, черствістю, егоїзмом. І вона добротою, ніжністю хоче захистити чисте кохання від цих проявів зла, захистити «цвіт душі» свого коханого, своє і його щастя. У цій боротьбі ніжна Мавка виявляє стриманість, терплячість — на грубощі Лукашевої матері відповідає лагідно й покірно. І хоч зневіряється на якусь мить і йде в обійми забуття, та знову воскресає для боротьби за щастя, за кохання, за добро, за красу людської душі й торжество правди. Мавка завжди поривається до ідеалу, до краси. Ці думки увиразнюються фразеологізмами: «Не зневажай душі своєї цвіту», «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», «Що ж? Хіба крові не варта краса?», «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Безсмертна лісова царівна все-таки виходить переможницею в боротьбі за «цвіт душі» свого коханого. У кінці твору вона спалахує давньою красою, з’являється перед юнаком знову «у зорянім вінці», знову разом із ним єднає свою долю. Правда, краса, благородство перемагають над усім лукавим, потворним, антигуманним.
Немає коментарів:
Дописати коментар